Більше тисячі років минуло з того часу, як на теренах землі нашої возсіяла свята Православна віра. Наша Батьківщина і наша Церква завдячує цим святому рівноапостольному великому князю Володимиру, іменованому Красним Солнишком, хрестителем Русі.

Що ж принесла нашому народу  свята Православна віра? Насамперед, віра допомогла “знайти безцінний бісер — Христа”. Через хрещення “народ, що перебував у пітьмі невідання”, побачив світло істинного Богопізнання. Впродовж всієї історії віра сприяла освіті, освяченню  і відновленню людських душ і сердець. Свята віра прославила і вознесла на небо сонми святих угодників Божих, наших співвітчизників, молитовників і предстоятелей за наш боголюбивий народ. Святість, яка є життм з Богом і у Богові, стала ідеалом усього народу, завдяки чому Русь язичницька переродилася в Русь Святу.

Православна віра звела на просторах землі нашої святі Божі храми й обителі, що стали не тільки місцем молитовних і аскетичних подвигів, але і справжніми культурними і просвітницькими центрами. У монастирях почала розвиватись наша писемність. Тут були відкриті перші на Русі школи. Ченці-літописці записували історію нашої Батьківщини.

Прийняття Православ’я було актом духовного переродження, “національного самозречення” (В. Соловйов); воно привело до утворення народності, яка пробудилася до суто нового буття. Усе це сприяло становленню і процвітанню Київської Русі як могутньої держави.

Як відомо, процес об’єднання східнослов’янських племен під єдиною князівською владою почався ще в дохристиянську епоху. Але до X століття стало очевидним, що релігійна роздробленість племен, невиразність язичницької свідомості була величезною перешкодою на шляху творення самосвідомості нації. Спроби побудувати  єдність на язичницькому фундаменті були історично безперспективні, що і підтвердив перший період правління князя Володимира. Він реформував древні язичницькі культи, заснував державну релігію з пантеоном богів на чолі зі слов’янським Зевсом - Перуном. Але цей князівський бог і ця державна релігія залишалися для народу такою ж зовнішньою силою, якою була князівська дружина. Тільки прийняття християнства призвело до створення міцних внутрішніх зв’язків у державі на всіх рівнях. Змінилося лише кілька поколінь і епоха полян, радимичів, вятичів, словен залишилася у минулому. Настала епоха єдиної нації.

Таким чином, саме в результаті діяльності святого князя Володимира по християнізації східного слов’янства складається уявлення про Руську землю. Там, де раніше було розрізнення і відокремлення  племен, почали діяти сили єднання. Недаремно вже в “Слові про закон і благодать” митрополита Іларіона, що прославляє князя Володимира як “вчителя і наставника” руських людей, чітко простежується мотив патріотизму, любові до Вітчизни як до цілісної істоти, пронизаної єдиним духом, вихованої в одній вірі.

Усі ці уроки історії ми повинні пам’ятати і усвідомлювати, особливо тепер, коли у  нашої української державності триває період становлення. Україна не просто територіальна  правонаступниця Київської Русі. Вибір Православ’я святим благовірним і рівноапостольним князем  Володимиром став доленосним для нашої історії, ось чому у ньому потрібно шукати запоруку процвітання нашого народу і нашої Батьківщини.