Гріх
Гріх, за визначенням святого апостола Іоанна Богослова, є беззаконня, тобто порушення Закону, внутрішнього ладу, Премудрості, яка дана світові і всьому творінню Творцем і Богом і в якій увесь сенс життя.
Гріх — паразит святості, і існує тому, що святість ще не відокремлена від нього остаточно, так само, як пшениця і плевели ростуть деякий час разом.
Гріх веде до руйнування і розділення людської особиcтості.
У всіх світових релігіях було висловлено переконання, що людина спочатку була більш цілісною, ніж зараз, що причиною роздробленості і розпаду особистості стало її “самоутвердження” . І лише любов може відновити порушену цілісність.
Гріх — це безумство, яке є наслідком глибокого духовного викривлення людського життя, прагнення людей жити по-своєму, а не по-Божому, всупереч законам Божим, тобто в беззаконні.
Заперечення Бога є безумством, бо той, хто сказав в серці своєму (не на словах, а в самій душі своїй!): немає Бога, — божевільний – говорить святий псалмопівець Давид.
Спотворюючи своє ставлення до Бога, людина тим самим перекручує своє моральне, а потім і тілесне життя.
Корінь усіх гріхів — самість, “сам в собі для себе буття”, тобто самообоження. іншими словами, гріх — це та сила охорони свого “Я”, яка робить особистість “самоістуканом”, власним ідолом.
Гріх вчиняє той, хто діє всупереч Правді і Закону Божому.
Слід розрізняти первородний гріх, успадкований нами від нашого прабатька Адама, і гріх вільний, або особистий, який здійснюється свідомо, з власної волі. Первородного, спадкового гріха ми позбавляємось у купелі Святого Хрещення.
Решта – це особистий гріх. Він може панувати в думках, словах, бажаннях, вчинках; гріхом є також невиконання чого-небудь, визначеного законом любові. Розрізняють гріхи смертоносні (або смертні) і повсякденні.
Гріх вважається смертним, коли провина глибоко ображає святість Божу (до таких відносяться: богохульство, людиновбивство, крадіжка, наклеп, перелюб) і скоюється з усвідомленою і вільною згодою волі не слухатися Бога. Той, хто вмирає, не покаявшись у смертному гріху, прирікає себе на повний розрив з Богом, на вічну загибель.
Причини гріха можуть бути внутрішні і зовнішні. Внутрішні причини — це пристрасті і жадання, як наслідок первородного гріха: “похіть плоті, похіть очей і гордість житейська” (1 Ін. 2,16). Головні зовнішні причини гріха: намовляння розпусних людей і сатани. Із цими причинами гріха людина повинна боротися, в чому покликана допомагати їй свята Церква через встановлені в ній благодатні таїнства – які приводять до Христа.
Людина покликана поєднатися з Христом подвійними узами: в свободі, як друг Божий, і в оновленій природі, як нове творіння і як член Тіла Христового. Для цього вона повинна, за словами Євангелія, “народитися згори” (Ін. 3,7), а народитися згори може лише той, хто діяльно бере участь в жертві Христа, в Його добровільних стражданнях і смерті. Це означає, що тому, хто шукає спасіння, треба, наслідуючи Христа, взяти на себе хрест власних страждань і підпорядкувати свою волю волі Божій.