В 19 неділю після свята Трійці Церквою визначено вшановувати пам”ять св. Отців 7 Вселенського собору, які засудили єресь іконоборства  та відновили іконовшанування. Ваше Блаженство, як за вченням святих отців ми, православні  вшановуємо святі ікони, і чому повинні це робити?

Вчення про іконовшанування в Православній Церкві не являється, як вважають деякі, пізнішим придатком до християнського віровчення. Воно безпосередньо витікає із вчення про спасіння людського роду і коріниться в християнському світогляді. Воно із самого початку у всій своїй повноті було властивим християнству, так як і всі інші аспекти вчення Церкви. Однак, як і всі вони, вчення про образ розкривалося і формулювалося Церквою поступово, у відповідь на нападки, на нерозуміння, на лжевчення, що виникали на її історичному шляху. Не будучи теоретично сформульованою, істина іконовшанування переживалась першими християнами практично. Догматично ж вчення про неї було сформульовано та встановлено Церквою у відповідь на єресі і лжевчення іконоборства.

Існування ікони аргументується доказами христологічного порядку. Сам факт існування ікони основується на втіленні другого Лиця Святої Трійці. Ікона є підтвердженням і доказом Боговтілення і є запорукою істинності, а не маревності втілення. Через Боговтілення Бог став видимим, а отже і ізобразимим. Якщо до Боговтілення Христа Спасителя, Бога ніхто ніколи і ніде не бачив, то явившись у плоті, Господь явив нам себе видими образом.

Як древні так і нинішні іконоборці відкидають вшануваня ікон, святих, мощей і взагалі всього матеріального. Однак в православному розумінні, спасіння пов”язане саме з матерією, “оскільки воно відбулося через іпостасне з”єднання Божества з плоттю”. Відповідаючи іконоборцям преподобний Іоанн Дамаскін писав з цього приводу: “Я не вклоняюся речовині, але поклоняюсь Творцю речовини, який став речовиною ради мене, вселився в речовину і через посередництво речовини, - тобто через посередництво прийнятого матеріального людського тіла, - здійснив моє спасіння”.

Святитель Василій Великий писав, що честь яка воздається образу, підноситься до першообраза. Тобто вшановуючи ікону, ми вшановуємо не матеріал, не фарбу, не дошку, а того хто зображений на іконі.

Про те, як правильно вшановувати святі ікони,  отці 7 Вселенського собору сформулювали в догматі. Його текст говорить, що ікони потрібно вшановувати “цілуванням і шанобливим поклонінням, не істинним служінням Боговшанування, яке належить виключно Божественному єству, але таким же вшануванням, яке ми воздаємо зображенню Чесного і Животворящого Хреста Господнього, через возкуріння фіміаму і поставлення свічок згідно благочестивому звичаю древніх”.

Вшанування святих ікон для людської душі приносить велику користь. Чим частіше ми бачимо зображених через зображення на іконі, тим частіше, дивлячись на них, ми спонукаємо себе згадувати і любити першообраз. Адже ікони служать посередниками між тими хто зображений на них і тими, що моляться перед ними, оскільки благодать, яку при житті стяжали святі, перебуває в їх іконах. В храмі, зібрання віруючих через посередництво молитв і ікон входить в молитовне спілкування  з Церквою Небесною і складає з нею єдине ціле.

Ікона є вікном у Горній світ, через яке ми можемо бачити небожителів.