20 – те століття явило світові великий сонм новомучеників та сповідників христової віри. Серед них виділяється постать особливої величини – видатний святитель і богослов, а одночасно з цим  доктор наук і професор, талановитий хірург Архієпископ Лука Войно-Ясенецький, пам’ять якого Православна Церква сьогодні молитовно вшановує.

Священний сан він прийняв у буремному 1921 році. Тоді ж святитель патріарх Тихон благословив його продовжувати та суміщати пастирське служіння з лікарською і науковою діяльністю.

Про те, яким є відношення православної церкви до медицини, яким є її розуміння походження хвороб і засобів їх подолання – в сьогоднішньому архіпастирському слові Предстотеля нашої церкви.

Турбота про людське здоров'я, як про душевне так і про тілесне, була і залишається споконвічним, заповіданим Самим Богом завдання Церкви.
З православної точки зору, виходячи із віри у безсмертя людської душі, церква звичайно надає перевагу перш за все духовному здоров’ю людини, адже саме душу чекає життя вічне. Підтримання фізичного здоров'я є безумовно необхідним і обов’язковим для кожного християнина, оскільки здоров’я це дар Божий, нехтування яким є гріхом перед Творцем. Однак воно не повинно відбуватися у відриві від здоров'я духовного, а саме в гармонічному поєднанні з ним. Проповідь Господа Іісуса Христа відбувалася словом і ділом для досягнення однієї мети – спасіння людини для наслідування вічності. Він зцілював людей не лише щоб вони стали здоровими фізично, не лише піклуючись про їхне тіло. Найбільше Він піклувався про душу кожного із зцілених, а одночасно і душі тих хто ставали свідками цих  проявів слави Божої. Господь неодноразово вказував на зв’язок та залежність фізичного здоров’я від духовного. При зціленнях Він говорив „Прощаються тобі гріхи твої”, „Іди і більше не гріши”. Господь зцілював не лише фізичні недуги, а цілісну особистість. За словом Самого Спасителя, він зцілював «всю людину» (Ін. 7, 23). Зцілення ж від тієї чи іншої хвороби супроводжувалися проповіддю Євангелія на знак влади Господа прощати гріхи. Згідно вчення православної церкви тілесні хвороби являються наслідком гріха. Для їх зцілення приходить у світ Сам Спаситель: „Не здорові мають потрубу в лікарі, а хворі... Я прийшов призвати не праведників, а грішників до покаяння”. „Зцілюйте хворих” – читаємо у євангелиста Луки настанову Христа своїм учням.

Церква Христова, яку її Божественний Засновник наділив усією повнотою дарів Духа Святого, від самого початку була общиною зцілення. Сьогодні в чині сповіді вона нагадує своїм чадам про те, що вони приходять до сповіді як до лікарні, щоб отримавши відпущення гріхів відійти зціленими.

Біблійне ставлення до медицини найповніше виражене в книзі Ісуса сина Сірахова: «Шануй лікаря честю через потребу в ньому; бо Господь створив його, і від Вишнього зцілення... Господь створив з землі ліки, і розсудлива людина не нехтуватиме ними. Для того Він і дав людям знання, щоб прославляли Його в дивних ділах Його: ними він лікує людину й знищує хворобу її. Той, хто виготовляє ліки, робить з них суміш, і справа його не закінчується, і через нього буває добро на землі. Сину мій! У хворобі твоїй не будь зневажливим, але молись Господу, і Він зцілить тебе. Кинь гріховне життя, і виправ руки свої, і від усякого гріха очисти серце... І дай місце лікарю, бо і його створив Господь, і нехай не відходить він від тебе, бо він потрібен, ... щоб Він допоміг подати хворому полегшення й зцілення для продовження життя» (Сір. 38, 1-2,4,6-10,12-14).

Професія лікаря освячена Священним Переданням. Один із євангелистів, апостол Лука, був лікарем. Найкращі представники древньої медицини, яких церква причислила до лику святих, явили особливий образ святості — безсрібників і чудотворців. Вони були прославлені не лише тому, що дуже часто завершували своє життя мученицькою кончиною, а й за те, що приймали своє лікарське покликання як християнський обов'язок милосердя. Серед них такі всім відомі як святі Косьма і Даміан, та Цілитель Пантелеімон. Історія церкви переповнена прикладами, коли і священники і навіть єпископи займалися лікуванням тілесних недугів.

Православна Церква завжди з великою повагою ставилася і ставиться до лікарської діяльності, в основі якої лежить служіння любові, спрямоване на запобігання людським стражданням і їх полегшення. Зцілення ушкодженої хворобою людської природи постає як виконання замислу Божого про людину: «Сам же Бог миру нехай освятить вас у всій повноті, і ваш дух, і душа, і тіло у всій цілості нехай збережуться непорочними на пришестя Господа нашого Ісуса Христа» (1Фес. 5, 23). Тіло, вільне від влади над ним гріховних пристрастей та їх наслідків—хвороб, повинно служити душі, а душевні сили й здібності, преображаючись благодаттю Святого Духа, прагнути до конечної мети й призначення людини — обожнення.